"Самотність"


Прибуває самотність, стукає в дверцята,
Засмучений весь, простягаєш рученята.
Свою нову подругу вітаєш,
Пригощаєш цигарками та ніжно обіймаєш.
Дні напроліт, загублені ночі.
Губишся в натовпі, заплющуєш мокрі очі.
Самотність бере за руку, по місту гуляєш,
"Відчипись від руки" - в умі їй промовляєш.
Вона тебе нечуючи, сильніше стискає,
Волочучи за собою, друзів забирає,
Та крихти кохання доїдає,
При цьому послідню надію вбиває.
Тільки ти і самотність - більше нікого немає.
Тільки одні - і серце ридає.
Самотність сміючись тебе відпускає,
Помираючи, дивишся, як наступну жертву вона обирає.


"Мертвая любовь"

Ты больше не дышишь, ты умерла,
Оставила только тишину возле себя.
Горькие воспоминания донеслись из полета замученного орла.
Я смотрю на тебя,
На холодное тело, на недвижимые ресницы, те самые глаза,
И ты уже не увидишь, как по щеке покатилась моя слеза.
Она замерзнет от холода твоего сердца.
А помнишь, как вместе стучали, так нежно, наши сердца?
Как вместе мы выбирали и покупали обручальные кольца,
Как хорошо нам было тогда, но я не видел страшного конца.
Пройдут секунды, месяцы, долгожданные годы,
Все это пройдет уже без тебя.
Время пролечит, но нет такого лекарства,
Что б возвратить тебя к жизни, из мертвого царства,
Что б встретить тебя снова, улыбнутся, поговорить про забытые годы.
Что б поцеловать в твои, еще теплые губы,
Взять за нежные руки, и сказать, как люблю я тебя.
Но нет, нету уже тебя.
Как печально мне не было бы сейчас на душе,
Как бы боль не рвала мое сердце к тебе,
Я знаю одно, что в смерти есть свои прелести,
Но она не знает к другим никакой милости.


"Метро"

Їдучи в метро,
Думаєш "чому б не купити собі авто?"
Зупинка за зупинкою, люди за людьми,
Нуступна зупинка твоя, готуй до бою кулаки.
Читаєш плакати, рекламні оголошення,
Навколо тебе змінюється людське оточення.
День за днем під землею,
Катаючись, мрієш про затишну оселю.



"Слідом"


тихий шепіт твоїх вуст - ворожнечу донесла.
ти біжиш по небу, а я сам незнаю, сам від себе я втіка.
пронесеться небо під ногами ,пронесуться й літа.
все забудеться колись, а кохання-смерть
побудує ту стіну, яку непертнути,
без крил неперелетіти, нічого незбагнути.
і після кохання залишиться тільки смерть.
я попереджав, що стіна велика,
попереджав, що крила ще крихкі,
але ти ж кохання несла своє - несамовита,
тепер кажеш, самі собі ми бридкі.


"посмішка омани"

милий вогник дожевріє,
сонце згасне і впаде,
посмішка красива - оманливість несе.
критика і люди вічно будуть жити,
тільки ти і..., із неба ми впадемо,
твоя душа та ніжні руки,
без крику твого біль тобі несуть,
ніжно посміхаються, а за нею...
все довкола вже впаде,
ангели і ти, зачаровано несешся,
через бридкість та любов,
через критику й омани,
через бій до смерті без життя,
без турбот, ось і закінчилася вся гра,
ти одна, але поряд...
поряд, як завжи,
єдина кров та тіла,
душі, небо, люди
море сліз та бридка вода,
водою тією тебе обивають,
друзі в спину штовхають,
в обличча, їм посмішка, а за ними...
а за ними, як завжди омана,
знову море сліз,
знову небо і тіні людей,
знову ти самотня, знову ти одна,
сидиш в своїй кімнаті,
відчуваєш сум дождя...